У Полтаві урочисто відкриють барельєф діячеві УНР Іванові Стешенку
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Полтаві урочисто відкриють барельєф діячеві УНР Іванові Стешенку
22 січня, у День Соборності України, об 11-й годині відбудеться церемонія відкриття меморіальної дошки барельєфного типу на честь видатного уродженця Полтави, першого міністра освіти Української Народної Республіки, історика українського театру, літературного оглядача, ученого-літературознавця, поета, перекладача й письменника Івана Стешенка.
Дошку буде відкрито на фасаді будівлі Наукового ліцею №3 Полтавської міської ради. Це історична будівля Першої чоловічої гімназії, у якій із 1882-го по 1892 роки навчався Іван Стешенко.
За ініціативи Українського інституту національної пам’яті та згідно з постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 150-річчя від дня народження Стешенка мало відзначатися 2023-го. Втім, нові дослідження знаного краєзнавця й письменника, автора книги «Іван Стешенко. Твори, переклади, вибране листування», лауреата премії Полтавської обласної ради імені Петра Ротача Григорія Титаренка встановили рік народження не 1873-й, як вважалося раніше, а 1874-й. 2024 року 150-ліття першого міністра освіти УНР Івана Стешенка відсвяткували на його малій батьківщині – у Полтаві. Відбулися презентації книги «Іван Стешенко. Твори, переклади, вибране листування» та передача примірників до всіх бібліотек-філій Полтавської міської територіальної громади, всеукраїнський науковий «круглий стіл», покази документальних відео.
2025-го на пропозицію представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олега Пустовгара; професора, ректора Полтавського університету економіки і торгівлі, голови обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олексія Нестулі, а також Григорія Титаренка торік Полтавська міська рада виділила кошти на створення меморіальної дошки барельфного типу на пошану Івана Стешенка. Протягом року над її створенням працював полтавський скульптор, член Національної спілки художників України Дмитро Коршунов – автор багатьох пам’ятників і пам’ятних знаків, серед яких і пам’ятник Марусі Чурай; меморіальні дошки голові Директорії УНР, головному отаману військ УНР Симонові Петлюрі на будівлі аграрної академії; діячу УНР, поету, драматургу Володимирові Самійленку на фасаді 3-го ліцею; фермеру, Герою Небесної Сотні Вікторові Чміленку на фасаді будівлі департаменту АПК ОВА й обласної асоціації фермерів.
2026 року однією з ключових подій відзначення Дня Соборності в Полтаві стане церемонія відкриття барельфу на згадку про Івана Стешенка, який був учасником таких історичних подій, як проголошення ІV Універсалу 22 січня 1918 року та проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року.
Довідково
У 1874 році в Полтаві в багатодітній сім’ї відставного унтер-офіцера й полтавської міщанки народився Іван Матвійович Стешенко – майбутній поет, перекладач, член літературного гуртка «Плеяда», перший міністр освіти УНР.
Батько, Матвій Стешенко, маючи дев’ятьох дітей, не шкодував коштів на їхню освіту. Іван закінчив Полтавську класичну гімназію, пізніше історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира. Викладав у Фундуклеївській жіночій гімназії, пізніше у Фребелівському інституті, Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на Вищих жіночих курсах.
Гімназистом Іван Стешенко почав писати вірші. Створив поему «Мазепа» і видав збірки поезій «Хуторні сонети» та «Степові мотиви». Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, багатьма слов’янськими мовами, перекладав Овідія, Байрона, Беранже, Шіллера, досліджував творчість Котляревського, Коцюбинського, Старицького, Мирного, Стефаника й Шевченка. Входив до гуртка «Плеяда» разом із Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та іншими діячами. 1897 року був заарештований за участь у студентських акціях протесту, викликаних самогубством чернігівки-народниці Марії Вітрової, колишньої слухачки Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, яка не витримала знущань російських жандармів у Петропавлівській фортеці-в’язниці та вчинила самоспал. У Лук’янівську тюрму за участь у цих акціях потрапила й дочка Михайла Старицького Оксана. У в’язниці між нею та Іваном спалахнули почуття, і молоді люди дали одне одному слово одружитися, щойно чоловік вийде на волю. Чекати довелося п’ять місяців. Із в’язниці Стешенка випустили із «вовчим білетом» і забороною займатися викладацькою діяльністю та проживати в університетських чи губернських містах. Подружжя оселилося на хуторі Марії Заньковецької й Миколи Садовського, де розпочало роботу над упорядкуванням словника української мови.
Із послабленням цензурних і політичних утисків Іван Стешенко повернувся до активного громадського життя. 1903 року став секретарем Правління Київського літературного товариства, членами якого були Микола Лисенко, Олена Пчілка та інші діячі українського національного відродження. Працював у редакції українського літературного альманаху «Нова Рада», разом із однодумцями заснував гумористичний журнал «Шершень», а після його заборони разом з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Володимиром Самійленком, Людмилою Старицькою-Черняхівською, Максимом Славинським та іншими видавав журнал «Ґедзь».
Перша світова війна привела до Києва потік сімей біженців із Галичини. Попри заборону української школи, для дітей-біженців 18 березня 1915 року в Києві була відкрита Тетянівська українська гімназія. Спочатку Іван Стешенко в ній викладав. Згодом очолив цей заклад. У той час було складено низку програм, методик та підручників, які стали фундаментом для розбудови української освіти в період Української революції.
1917 року Іван Стешенко разом із однодумцями започаткував «Товариство шкільної освіти», був його керівником. Після створення Центральної Ради ввійшов до шкільної та очолив редакційну комісії Ради. 26 червня 1917-го його призначили Генеральним Секретарем освіти, він ввійшов до Першого Генерального Секретаріату Української Центральної Ради (першого українського уряду). На цій посаді взявся за українізацію освіти в Україні. Одним із його проєктів, яким так і не судилося бути втіленим через брак педагогів та постійні воєнні дії, була організація селянських гімназій. Був фундатором Українського Народного Університету (УНУ) та Академії Мистецтв.
Для російських більшовиків Стешенко із його політикою українізації та відродження національної свідомості був серед ворогів номер 1. Ще в січні 1918 року, коли Муравйов захопив Київ і влаштував там червоний терор, було видано наказ про вбивство Стешенка. Щоб врятуватися від більшовицьких куль, Стешенко в завірюху пішки вибрався із захопленого ворогами Києва. У ніч з 29 на 30 липня 1918 року Іван разом із 14-річним сином Ярославом прибув із Києва на станцію «Полтава Київська». Була глупа ніч, тому візника вони не знайшли й вирішили йти пішки. На одній з вулиць їх перестріли двоє більшовицьких терористів, які двома пострілами в голову смертельно поранили Стешенка та зникли, навіть не поцікавившись пакунками жертви. Це було одне з перших політичних убивств в Україні. 20 грудня 1923 року Сергій Єфремов записав у своєму щоденнику: «Дізнався від Костя Івановича Товкача страшні подробиці про вбивство Івана Стешенка. Засудила його на смерть большевистська організація Зіньківського повіту; засуд виконав один з членів цієї організації. Коли б це я не від Костя Івановича чув, я б не повірив: така це без краю безглузда, божевільна якась історія. А втім, чи ж божевілля у всяких формах і проявах у нас взагалі бракувало?». Про те, що вбивство Івана Стешенка – справа рук більшовиків, підтвердив і нарком ҐБ Мешик, зазначивши в 1941 році в постанові на арешт Оксани Стешенко: «Муж Стешенко в прошлом являлся министром просвещения при Центральной раде (убит Красными войсками в 1918 году)». Саму Оксану Стешенко в тому самому 1941-му відправили до Казахстану в одному вагоні з її сестрою, Людмилою Старицькою-Черняхівською. На руках в Оксани Людмила Михайлівна й померла в дорозі, а її тіло просто викинули з вагона. Наступного року в якомусь із концтаборів закінчилося життя й Оксани Стешенко. Івана Стешенка поховали на Байківському кладовищі.
У вересні 2008 року за ініціативи Григорія Титаренка на приміщенні старої школи в cелі Великі Будища (нині підпорядковане Диканській селищній територіальній громаді Полтавського району) встановили меморіальну дошку з барельєфом першого міністра освіти УНР.
Представництво УІНП в Полтаві
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
